ПРОСТО ЖИТТЯ…

Автор: Мирослава САВЕЛІЙ

Коли ми мріємо про щось, то це щось обов»язково збудеться якщо сильно хотіти та йти до своєї мети.
Кохання… Загадкове та непередбачуване, увіковічнене у постаментах та програне у музиці, проспіване у пісні, зняте у кіно, прочитане у книзі, поставлене у театрі, прожите у людському серці…
Дружба… Перевіряється у часі, в конкретних ситуаціях, на відстані чи поряд. Вона, дружба, не знає кордонів, вигоди… Вона така, яка є — щира та безкорисна, готова прийти на допомогу, коли ти її потребуєш…
Отже, життя — цікаве поняття і ми обираємо власну історію, власний шлях керуючись власними розуміннями. Та чи ми щасливі? Якщо так— значить ми живемо достойно, ми чогось варті, ми залишаємо власний відбиток: яскравий чи ні, залежить від нас у історії власного життя, власних переконань…
Тут, у глибині нашого серця, захована таємниця буття, таємна наша філософія, наш завуальований куточок нашого єства. Ми читаємо серцем, а аналізуємо розумом, відчуваємо душою, а мріємо очима, творимо руками, слухаємо вухами… Та чи чуємо ми голос справжнього кохання: чистого та неповторного, прекрасного та непідкупного, відкритого та взаємного?
Якщо ми готові відірватися та полетіти за своїм, єдиним коханням, посміхатися йому чи їй просто так, чекати на мить аби побачити його чи її знову — значить наше серце б»ється частіше, ноги несуть нас швидше і називаємо ми цей стан — блаженним, тому , що лише тоді ми можемо сказати, що ми закохалися з першого погляду, з першого дотику руки, з першого кроку назустріч своєї половинки…
О, це і є таємниця, до якої ми йдемо, той стан який ми шукаємо, та мить на яку ми чекаємо. Тут найголовніше — впіймати мить та прожити з ним чи нею усе своє життя, нешкодуючи ніколи про вибір!!!

ВЕСНА

Текст та фотографії: Мирослава САВЕЛІЙ

 

Тихим променем сонце цілує ніжно травичку, обіймає заквітчане гілля та шле привіт перехожим. Справжня весна ширяє своїми володіннями. Співають птахи… І твоя душа теж співає пісню вічної молодості, краси та шарму…

Ніжність, щастя та бажання радіти кожній розцветеній квітці відносить тебе у майбуття!!!

Вечір. Скрегочуть жаби і тихо колише вітер стару вербу…

Весна… Вона — твоя, просто впіймай її хвилю…

 

 

ЗИМА

Автор:

Мирослава САВЕЛІЙ

Пливуть за обрій хмари. Тихо приходить на землю зима. Вона підкрадається так, що ніхто  не очікує. Вона встановлює свої правила та змушує інших грати за ними. Вона – справжня чарівниця людських сердець: буває часом сувора, часом, м’яка, часом пустотлива, інколи жартівлива. У неї, зими, є власний шарм, власний почерк, власний неповторний стиль, що підкреслюється музикою вітру.

Дерева одягнені у шати білого пухнастого снігу. Панує тиша… Тут, звідкіль не візьмись, налітає вітер та щось говорить басом.

Відлига.

І знову снігопад – веселий, густий, щедрий. Твій танець розпочато. Час визначено. Висновок один – адаптуватися до вередливої пані Зими…

Осінь…

АВТОР: Мирослава САВЕЛІЙ

Осінь за вікном малює барвами, свище вітром раз-у-раз дощем, дмухає інколи снігом… Осінь співає свою мелодію шелестінням листя, мрякою та загадковим сонячним промінням, що вже не гріє любов’ю сонячного проміння.

Любов приходить у наше серце, коли на неї не чекають або, навпаки, давно зачекалися. Осінь, мені, чомусь асоціюється з новими почуттями, що вбирають аромат минулого, наче хрезонтеми, та майбутнього, що на даному етапі невідоме, але свіже, як аромат осіннього яблука.

Основні дані:

Місто: КРЕМЕНЕЦЬ

Країна: Україна

Регіон: Тернопільська область

Район/міськрада: Кременецький

Засноване/перша згадка перша писемна згадка:  1226 р.

Магдебурзьке право: 1431 р.

Населення: 20350

Площа: 31 км²

Поштові індекси: 47003

Географічні координати: 50°07′ пн. ш., 25°43′ сх. д.

  • Відстань

Найближча залізнична станція: Кременець

До обл./респ. центру

— залізницею — 218 км

— автошляхами — 75 км

Міська влада

Міський голова Леонід Святославович Кічатий

 

Панорама Кременця


Кременець — місто в Тернопільскій області, адміністративний центр Кременецького району. Населення 22 тис. (2001).

Автор вірша:

Мирослава САВЕЛІЙ

Кременецька земля

У світанкових барвах пурпурових,

Неба ясна блакить,

В краях тих Кременеччини чудових

Ріка Іква біжить.

Десь тихо на сторожі

Мовчазно Бона височить,

Дівочі скелі наче ружі,

Відразу душу бадьорить.

Та недарма,

Народ сюди пливе,

Словацького давно нема,

Та він в серцях все ще живе.

А далі там — високая гора:

Лавра Почаївська на ній стоїть,

Теча цілюща там вода

І кожен йде її попить.

Зцілитись люд невтомно мчить

До джерела святої Анни,

Божа гора серед сіл височить,

Молитись йдуть сюди прочани.

Ласкаво прошу в цей чарівний край,

Який п’янить крізь глибину віків:

Від зелених простор — під небокрай,

Його і взять колись не міг Батий.

Кременець — пісня,

Кременець — дума,

Моя незабутня

Земля чарівна.

Це ж все — Україна,

Держава одна,

Єдина, й така неповторна

Іскриться у ній кременецька земля.

Благословенна Богом, земле Кременецька! ТИ така неповторна й жадана! Кожний камінчик твого шляху – неповторна історія зі смаком «полинового нектарю», омита росою лісів, що вкривають ніжно хребти Кременецьких гір, оплакана в легендах, оспівана в піснях, змальована художниками та застигша на мить у творах письменників та поетів.  Ти розкинулась в долині між горами – граничними відрогами Подільських Товтр, з історичними назвами Замкова, Черча, Дівочі Скелі, Хрестова, Осовиця, Воловиця, Куличівка. Твої вулички розбігаються по схилах та узгір’ях і випліскується на широке привілля рівнини волинського Малого Полісся над річкою Іква.

Земле моя, Кременеччино, ти породила у 1809 році поета і драматурга, співця і провісника свободи свого народу, генія з польським корінням, але українською душею Юліуша Словацького, Галину Гордасевич, композитора Михайла Вериківського…

Із Кременцем пов’язані життя і діяльність багатьох визначних постатей в науці і культурі краю. Тут, на початку XIX ст., викладали в Ліцеї природодослідники Віллібальд Бессер і Антоній Анжейовський, письменники Алойзій Феліньський, Алойзій Осінський, Юзеф Коженьовський, математик Юзеф Чех, історик Іоахім Лелевель, художник Юзеф Пічман. У середині XIX ст. в Кременці служив мандрівник і дослідник Микола Пржевальський. В Комерційному училищі на початку XX ст. вчилися український композитор Михайло Вериківський та російський письменник Лев Нікулін, викладали художники Тимофій Сафонов та Андроник Лазарчук. Місто відвідали, подорожуючи по Волині, М. Костомаров і Т. Шевченко.

В Кременці вчилися: письменники Борис Харчук, Улас Самчук, Галина Гордасевич, Оксана Лятуринська.

У різні роки Кременець відвідали: письменник і церковний діяч Феофан Прокопович; філософ і поет Григорій Сковорода; етнограф і письменник Володимир Даль; поет і публіцист Юліян Нємцевіч; письменниця Марія Конопницька; поетеса Леся Українка та її мати Олена Пчілка; романіст Оноре де Бальзак; композитор і піаніст Ференц Ліст; літературний критик Михайло Драгоманов, письменник Михайло Коцюбинський; поети Максим Рильський та Микола Бажан.

Хоча місто невелике, проте має сім давніх цвинтарів: Туницький (кінець XVIII ст.); Католицький, званий Польським (1891 p.); військовий Калантир (друга половина XIX ст.); Єврейський (XVI ст.). На особливу увагу заслуговує П’ятницький (П’ятинка) або Козацький (XVII -XVIIICT.), Василіянський (XIX ст.) цвинтарі.

Історія

1227 — перша писемна згадка про Кременець

1241 — захисники міста вистояли перед ордами Батия

1259 — на вимогу хана Бурондая кременчани розбирають оборонні споруди міста

1340 — Кременець переходить під владу литовських князів

1366 — місто захоплює польський король

1370 — Кременець переходить під владу Угорщини

1382 — відновлено владу литовських князів

XIV ст., друга полов. — замість дерев’яних укріплень побудовано кам’яний замок

1438 — великий князь литовський Свидригайло надає Кременцеві Магдебурзьке право

1536—1556 — містом володіє Бона, польська королева й велика княгиня литовська

1606 — ченці францисканського ордену засновують у Кременці свій монастир

1638 — у монастирській друкарні виходить «Кременецька граматика»

1648, жовтень — селянсько-козацьке військо здобуває і руйнує замок

1702 — у місті осідають ченці ордену єзуїтів

1725 — Богоявлснський монастир перейшов до ченців василіанського ордену

1751 — єзуїти відкривають у своєму монастирі колегіум

1760 — у місті з’являється монастир ордену реформатів

1773 — унаслідок розпуску ордену єзуїтів колегіум припиняє існування

1795 — Кременець відходить до Російської імперії

1805 — у місті відкрито Волинську гімназію

1807 — реформатський монастир припиняє свою діяльність

1819 — Волинську гімназію реорганізовують у Волинський ліцей

1832 — закрито францисканський монастир

1833 — Волинський ліцей переводять до Києва

1836 — у спорудах ліцею осідає Волинська духовна семінарія

1839 — закрито василіанський Богоявленський монастир

1865 — відновлено православний Богоявленський монастир

1896 — пущено в експлуатацію залізницю Кам’яниця—Кременець

1904 — відкрито Кременецьке комерційне училище

1915, літо — унаслідок наближення фронту частина кременчан виїжджає в біженці

1916, червень — у результаті Брусиловського прориву фронт відкочується на захід

1918 — у Кременці організовано повітову філію товариства «Просвіта»

1918 — відкрито гімназію з українською мовою навчання

1919, 2 червня — у місто вступають більшовицькі війська

1919, 6 серпня — Кременець займають польські війська

1920, 27 липня — у місто повертаються більшовики

1920, 1 жовтня — у Кременець знову приходять польські війська

1921 — відкрито Кременецький ліцей

1936 — у місті засновано ватну фабрику

1938 — починає працювати тютюновий завод

1938 — влада закриває єдину на повіт українську середню школу

1939, 17 вересня — до Кременця вступає Червона Армія

1940, 4 січня — місто входить у новоутворену Тернопільську область

1940, квітень — відкрито учительський інститут

1941, 3 липня — Кременець займають німецькі війська

1942, липень — гітлерівці знищують єврейську частину населення міста

1942, ніч із 2 на 3 вересня — центральну частину міста дотла знищила пожежа

1943 — у Кременці й околицях розгортається Рух Опору проти окупантів

1944, 19 березня — Кременець займають війська 1-го Українського фронту

1950 — учительський інститут реорганізовано в педагогічний

1959 — влада закриває Богоявленський монастир

1965 — починає працювати цукровий завод

1969 — педагогічний інститут переносять у Тернопіль

1990 — відновлює діяльність Богоявленський монастир

2001 — утворюється Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник

2003 — відкривається гуманітарно-педагогічний інститут

Історична довідка

Мирослава САВЕЛІЙ
СтавСело Великі Млинівці (в минулому Млинівці, Радянське) розташоване на території Великомлинівецької сільської ради Кременецького району Тернопільської області у вигідному положенні відносно шляхів сполучення: до центру міста Кременець – 6 км., до залізничної станції – 3 км., до автостанції – 3,5 км., до села Підлісці – 1,5 км., до обласного центру м. Тернополя – 83 км.
Офіційні назви вулиць з 1990 року такі: центральна – вул. Миру, на Королівський міст – вул. Шевченка, в задворі – вул. Садова та пров. Садовий, від саду до футбольного поля – вул. Спортивна, до млина – провулок Джерельний, в лісі – вул. Лісова та Надрічна.
Окремі частини населеного пункту мають неофіційні назви, а саме: Задвір’я (колись там стояв панський маєток – двір). Північна частина називається Бессарабка, північно-східна – Дубаки (прізвище жителів), західна частина – Ліс (поселення в сосновому лісі), центр – Село.
Річка Іква тече в північному напрямі, похил становить 1,3 м/км. За даними 60-70 років минулого століття швидкість течії у весняні періоди складала 0,3 м/сек. Глибина річки – від 1 до 2 метрів. Вона не судноплавна, замерзала в кінці грудня, звільнялася від криги в середині березня. Під час весняної повені вода підіймалася до 2-х метрів. Береги Ікви пологі, болотисті. Русло також болотисте, місцями піщане, часом трапляється крейда. В річці водяться щука, лин, короп, окунь, плотиця, краснопірка, а також в’юни та раки. Із ссавців є видра та ондатра (зустрічається рідко). В долині р. Іква є торф, який добували багато років і використовували як паливо. На річці працював водяний млин, званий Підлісецьким. Очевидно, його будували селяни із Підлісець. Поселення біля млина назвали Млинівці.Млин
Село отримує електроенергію від Добротвірської ДРЕС, газ — із Росії.
Село Млинівці лежить між 50°07′ північної широти та 25°40′ східної довготи на правому березі р. Ікви, яка впадає в р. Стир.
Клімат місцевості характеризується такими даними: середня річна температура становить +7,2°, середня температура липня +18,8 , середня температура січня -4,9°. Безморозний період триває 160 днів. Опадів випадає 600-650 мм. Висота снігового покриву досягає 10 см. В окремі роки сталого снігового покриву немає. Літом бувають зливи з грозами, які іноді супроводжуються градом.
Восени і зимою переважають південно-східні вітри, влітку – західні та північно-західні. Слабкі суховії бувають у червні та липні. В лісі, що прилягає до населеного пункту із західної сторони, ростуть сосна, дуб (дуже мало), липа, береза, ліщина, акація та інші листяні породи.
Окремі поля мали назви, а саме: Нивки (колись там були дубові ліси), Суміжок, Спорна (неродючі землі), Додатки, Жиравка, Бакуниха, Перекалок, Пашинські поля, Під сел о, Ставки.
Поблизу села В. Млинівці знайдені матеріали пізньопалеолітичної культури (близько ЗО тис. літ тому).

Село розташоване на південно-східному березі (підвищеному) річки Ікви, на рівнині; ґрунт піщаний, місцевість має лісостеповий характер
Річка Іква тече в північному напрямі, похил становить 1,3 м/км. За даними 60-70 років минулого століття швидкість течії у весняні періоди складала 0,3 м/сек. Глибина річки — від 1 до 2 метрів. Вона не судноплавна, замерзала в кінці грудня, звільнялася від криги в середині березня. Під час весняної повені вода підіймалася до 2-х метрів. Береги Ікви пологі, болотисті. Русло також болотисте, місцями піщане, часом трапляється крейда. В річці водяться щука, лин, короп, окунь, плотиця, краснопірка, а також в’юни та раки. Із ссавців є видра та ондатра (зустрічається рідко). В долині р. Іква є торф, який добували багато років і використовували як паливо. На річці працював водяний млин, званий Підлісецьким. Очевидно, його будували селяни із Підлісець. Поселення біля млина назвали Млинівці.
Село отримує електроенергію від Добротвірської ДРЕС, газ — із Росії.
Голубе паливо запалало в селі у 2002 році, завдячуючи працівникам Кременецького ВПРГ (начальник Данилюк С. А.).
Вздовж течії Ікви тягнулися сінокоси з різнобарв’ям трав та запасами торфу. Тут студенти, учні кременецьких навчальних закладів ловили жаб для зоологічних вивчень та збирали рослини, сушили їх і виготовляли гербарії.
Ці дані про Ікву у спогадах М. Осадчого наводяться щодо 1962 року. У 70-х роках минулого століття керівники колгоспу та району провели операцію під назвою „Меліорація». В результаті чого наступним поколінням залишили не річку, а рів. Не побудовані дамби, шлюзи, які були в проектній документації, і, взагалі, навіщо було чіпати природу? Хоча це було планове осушення земель на Україні, але воно нічого доброго не дало. Хай це залишиться на совісті тодішніх чиновників.
На території села переважають ґрунти піщані та сіро-опідзолені, на підґрунті — крейда, орний шар мілкий (18-20 см). Є частина глинистих і суглинистих ґрунтів на глейовому підґрунті та торфовища. Досліджувалися вони в 1956 році. Вказані ґрунти — малородючі. Необхідно щороку обробляти їх органічними та мінеральними добривами.
Озерце
ПЕРША ЗГАДКА ТА ПЕРІОД ДО ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Вперше село Млинівці згадується в акті від 14 листопада 1482 року (цьогоріч минає 525 літ цієї згадки). Дільчий лист між князями Збаразькими вказує, що Млинівці дістались Семенові Збаразькому.
У 1545 році село Млинівці згадується в ревізії Кременецького замку як приналежне до нього під назвою «Підлісецький млин». Вказується: „Село Млиновцы полмили, от замку». В числі сіл, які належали Кременецькому замку, сусідні Підлісці, в якому зареєстровано 29 дворів, а в Млинівцях (Підлісецькому млині) — 8 дворів. В акті зазначено: «В том селе два млыны, один ступный, а другой мельчый. Подлещане винни на все млыны, колько єсть в замьку млынов камене давати с потребу, а тые млыны в своем селе гатьми поправлять весполок с передмещаны Кремянецкими и з людьми Жолоб». В цьому ж акті Опису Кременецького замку коротко мовиться про навколишні села, зокрема: Жолоби — 16 дворів, Дунаїв — 14. Та й про сусіднє: «с. Подлесцы. Людей дворищ 29, а дымов толькож».
Очевидно, на початках люди оселились надто близько до млинів. І, мабуть, в ці роки були сильні повені і позатоплювало житло, котре частина господарів в розпачі залишила і переселилась в інші села. З восьми дворів стало два. Ця гіпотеза випливає з письмової згадки: „В том селе 2 дворища, а дымов дважь, а пустых 6, за тых два годы розышлись прочь».
В акті вказується, що „всі люди цього села ходять для обробітку полів замкових. Три дні в кожному році оруть під ярину, а восени — три дні під озимину. А виоравши, повинні всі поля засіяти, скосити, змолотити». Отже, вже з XV століття село належало феодалу, в якого селяни були кріпаками.


Список використаної літератури:

Галевич Василь. Село Великі Млинівці: історико-краєзнавчий нарис. – Кременець: ВАТ «Папірус», 2007. – 84 с.